Фольклор — це усна народна творчість, представлена багатьма жанрами: казками, легендами, міфами, прислів’ями, приказками, загадками, піснями, думами, баладами тощо.
Усна народна творчість, або фольклор (з англ. folk-lore — на-
родне слово, народна мудрість) — різножанрові твори, що виникли
в сиву давнину в певному середовищі й передавалися з уст в уста.
Ознаки народних творів:
- усна форма творення й побутування;
- традиційність;
- колективність;
- варіантність;
- анонімність.
Фольклору властиві усна форма поширення й передавання між людьми способом безпосередньої комунікації. Його функціонування пов’язане з традиційними обрядами, звичаями, працею, дозвіллям, він існує як вираження естетичної потреби й певних переживань та настроїв.
Фольклорні роди
Народна лірика | Народний епос | Народна драма |
Календарно-обрядові пісні: колядки щедрівки веснянки русальні купальські жниварські Суспільно-побутові пісні: козацькі чумацькі рекрутські заробітчанські кріпацькі стрілецькі Родинно-побутові пісні: про кохання про сімейне життя | казки байки легенди перекази прислів’я приказки прикмети загадки | вертеп весілля народні ігри драми («Коза», «Маланка») |
Ліро-епічні твори | ||
думи, балади, історичні пісні |
Народна пісня — це пісня, котру всі співають, але ніхто не знає автора.
Родинно-побутові пісні
За тематикою родинно-побутові пісні поділяють на такі:
- Пісні про сімейне життя охоплюють родинні стосунки, сімейні конфлікти, побут тощо.
- Пісні про трагічні сімейні обставини пов’язані з втратою членів сім’ї. Це насамперед сирітські пісні
- Пісні про кохання.
Пісні про кохання передають найінтимніші стосунки між
закоханими — від ніжної любові до ненависті. Взаємини хлопця й
дівчини переплітаються зі ставленням до їхніх стосунків членів родин
закоханих: сестер, братів, батьків, а також сусідів, друзів і ворогів.
Окрім цікавого змісту, пісні про кохання мають досконалу поетику.
Поетика (з грецьк. майстерність творення) — це особливості
художньої форми фольклорних і літературних творів (будова, худож-
ні засоби, римування та ін.).
Особливості пісень про кохання:
1) романтичний характер зображення реальності, якому властива ідеалізація почуттів ліричного героя (наприклад, закохана дівчина ні про що більш не думає, крім свого коханого, — не їсть, не спить, чекаючи на побачення з ним)
2) гіперболізація душевних драм (утрата коханої сприймається як кінець життя)
3) сентиментальність — надмірна чутливість героїв (вони плачуть, зітхають під час побачень; козак ридає, коли втрачає дівчину)
Особливості художньої форми народних ліричних пісень:
• стислість викладу;
• традиційні художні засоби (епітет, художній паралелізм,
порівняння, вигуки);
• просте римування;
• задушевність, лірична тональність мелодії;
• проста мелодія;
• повтори (рефрен, тавтологія, анафора, епіфора).
З художньо-поетичних засобів у піснях про кохання найчастіше використовуються:
- епітети;
- паралелізм;
- порівняння.
Епітет — художнє означення: золоті руки, темна душа. У фольк-
лорних творах часто вживають постійні епітети: червона калина, карі
очі, чорні брови, сизий орел.
Художній паралелізм — паралельне зображення явищ природи
й почуттів
Цвіте терен, цвіте терен, А цвіт опадає. Хто в любові не знається, Той горя не знає.
Порівняння — зіставлення одного предмета чи явища з іншим,
чимось подібним до нього: [очі] «темні, як нічка, ясні, як день».
Особливості народних пісень:
- вираження почуттів, переживань, настроїв, роздумів;
- стисле повідомлення про обставини, котрі їх спричинили, елементи описів;
- висока поетичність мови;
- відповідність мелодії словесному текстові;
- віршова форма;
- наявність неримованих рядків;
- виконання співом;
- одночасне виникнення слів і мелодії;
- усне поширення та зберігання;
- варіантність тексту й мелодії;
- невеликий обсяг;
- неповторна краса пісні в єдності слова та мелодії;
- мова пісні віршована, ритмічна, а тому дуже милозвучна. Ця милозвучність посилюється ще й мелодією.