Фольклор

Фольклор — це усна народна творчість, представлена багатьма жанрами: казками, легендами, міфами, прислів’ями, приказками, загадками, піснями, думами, баладами тощо.

Усна народна творчість, або фольклор (з англ. folk-lore — на-
родне слово, народна мудрість) — різножанрові твори, що виникли
в сиву давнину в певному середовищі й передавалися з уст в уста.

Ознаки народних творів:

  • усна форма творення й побутування;
  • традиційність;
  • колективність;
  • варіантність;
  • анонімність.

Фольклору властиві усна форма поширення й передавання між людьми способом безпосередньої комунікації. Його функціонування пов’язане з традиційними обрядами, звичаями, працею, дозвіллям, він існує як вираження естетичної потреби й певних переживань та настроїв. 

Фольклорні роди

Народна лірикаНародний епосНародна драма
Календарно-обрядові пісні:
колядки
щедрівки
веснянки
русальні
купальські
жниварські
Суспільно-побутові пісні:
козацькі
чумацькі
рекрутські
заробітчанські
кріпацькі
стрілецькі
Родинно-побутові пісні:
про кохання
про сімейне життя
казки
байки
легенди
перекази
прислів’я
приказки
прикмети
загадки
вертеп
весілля
народні ігри
драми
(«Коза»,
«Маланка»)
Ліро-епічні твори
думи, балади, історичні пісні

Народна пісня — це пісня, котру всі співають, але ніхто не знає автора.

Родинно-побутові пісні

За тематикою родинно-побутові пісні поділяють на такі:

  • Пісні про сімейне життя охоплюють родинні стосунки, сімейні конфлікти, побут тощо.
  • Пісні про трагічні сімейні обставини пов’язані з втратою членів сім’ї. Це насамперед сирітські пісні
  • Пісні про кохання.

Пісні про кохання передають найінтимніші стосунки між
закоханими — від ніжної любові до ненависті. Взаємини хлопця й
дівчини переплітаються зі ставленням до їхніх стосунків членів родин
закоханих: сестер, братів, батьків, а також сусідів, друзів і ворогів.
Окрім цікавого змісту, пісні про кохання мають досконалу поетику.

Поетика (з грецьк. майстерність творення) — це особливості
художньої форми фольклорних і літературних творів (будова, худож-
ні засоби, римування та ін.).

Особливості пісень про кохання:

1) романтичний характер зображення реальності, якому властива ідеалізація почуттів ліричного героя (наприклад, закохана дівчина ні про що більш не думає, крім свого коханого, — не їсть, не спить, чекаючи на побачення з ним)

2) гіперболізація душевних драм (утрата коханої сприймається як кінець життя)

3) сентиментальність — надмірна чутливість героїв (вони плачуть, зітхають під час побачень; козак ридає, коли втрачає дівчину)

Особливості художньої форми народних ліричних пісень:
• стислість викладу;
• традиційні художні засоби (епітет, художній паралелізм,
порівняння, вигуки);
• просте римування;
• задушевність, лірична тональність мелодії;
• проста мелодія;
• повтори (рефрен, тавтологія, анафора, епіфора).

З художньо-поетичних засобів у піснях про кохання найчастіше використовуються:

  • епітети;
  • паралелізм;
  • порівняння.

Епітет — художнє означення: золоті руки, темна душа. У фольк-
лорних творах часто вживають постійні епітети: червона калина, карі
очі, чорні брови, сизий орел.

Художній паралелізм — паралельне зображення явищ природи
й почуттів

Цвіте терен, цвіте терен, А цвіт опадає. Хто в любові не знається, Той горя не знає.

Порівняння — зіставлення одного предмета чи явища з іншим,
чимось подібним до нього: [очі] «темні, як нічка, ясні, як день».

Особливості народних пісень:

  • вираження почуттів, переживань, настроїв, роздумів;
  • стисле повідомлення про обставини, котрі їх спричинили, елементи описів;
  • висока поетичність мови;
  • відповідність мелодії словесному текстові;
  • віршова форма;
  • наявність неримованих рядків;
  • виконання співом;
  • одночасне виникнення слів і мелодії;
  • усне поширення та зберігання;
  • варіантність тексту й мелодії;
  • невеликий обсяг;
  • неповторна краса пісні в єдності слова та мелодії;
  • мова пісні віршована, ритмічна, а тому дуже милозвучна. Ця милозвучність посилюється ще й мелодією.

Leave a Reply