Просвітництво 

Головна ідея Просвітництва — нести в маси освіту, ідеї, які могли виховувати й наставляти на шлях істинний.

Найвидатнішими просвітниками Франції були Вольтер, Монтеск’є, Руссо, Дідро, Д’Аламбер.

Вольтер (1694-1778) — це псевдонім філософа й поета, драматурга, публіциста та політичного діяча Франсуа Марі Аруе. Його двічі ув’язнювали в Бастилії через творчу діяльність. Багато років провів в еміграції. Вольтер проповідував реформу влади самою владою і тривалий час вірив в ідею «освіченого абсолютизму».

Вольтер виступав за те, щоб освічені монархи здійснили у своїх державах реформи — запровадили конституцію, забезпечили своїм громадянам свободу слова й віросповідання, покінчили з релігійною нетерпимістю, надали рівні права всім підданим, скасували привілеї духовенства й дворян, ліквідували залишки феодальної залежності селян. Але він ніколи не заперечував релігії, вважаючи її потрібною для підкорення мас, бо «якби Бога не існувало, то його треба було б вигадати».

Шарль Луї де Монтеск’є (1689-1755) у головній своїй праці «Про дух законів» створив теорію поділу влади: законодавча влада має належати народові (народ обирає депутатів — законодавців), виконавча — королю, а судова — стану суддів. Незалежність кожної з трьох гілок влади, із погляду Монтеск’є, є гарантією свободи. Критикуючи абсолютистський лад, Монтеск’є проголошував демократичні принципи свободи слова, рівності всіх перед законом.

Жан-Жак Руссо (1712-1778) — філософ, літератор і педагог, пройшов важку школу життя: був лакеєм, учителем музики, секретарем та перекладачем, переписувачем нот; був противником соціальної несправедливості й пригноблення людини людиною.

Він прагнув викорінити майнову нерівність, хоч не виступав проти приватної власності. Руссо був виразником ідеї свободи й рівності людини та народів. Він обґрунтував ідею народного суверенітету — згідно з нею найкращою формою державного устрою є республіка, де народ безпосередньо керує країною через обраних народних представників.

До того ж народ — це всі громадяни республіки незалежно від соціального походження. Ідеї Руссо, найбільш демократичні ідеї того часу, були близькі народним масам, особливо селянству. У царині літератури він розробляв різноманітні жанри: писав романи, комедії, поеми, вірші; започаткував сентименталізм.

Філософи Дені Дідро (1713-1784) і Жан Д’Аламбер (1717-1783) були організаторами видання першої у світі багатотомної (33 томи за 1751-1776 рр.) «Енциклопедії наук, мистецтв і ремесел», до роботи над якою долучилися всі противники абсолютистського ладу, прихильники передових ідей. Енциклопедія не лише фіксувала наукові та технічні досягнення свого часу, а й пропагувала ідеї свободи, рівності, братерства, усемогутності розуму та прогресу.

Просвітники вірили, що людину можна морально виправити шляхом навернення її до знань, духовних ідеалів.

Просвітники виступили проти гноблення народних мас, проти духовного поневолення людини церквою, коли істинну віру підміняють певним ритуалом і догмами. Суть епохи характеризує гасло, висунуте просвітниками: «Хай мужність користуватиметься власним розумом!»

Термін «просвітництво» використовують ідеологи Просвітництва — Вольтер і Гердер. Остаточно закріпила цей термін у науці стаття І. Канта «Що таке Просвітництво?» (1784).

Доба Просвітництва — це середина XVII-XVIII ст. Ідеї Просвітництва проростають спочатку в Англії, потім у Франції, пізніше — у Німеччині, Італії та інших країнах Європи. Найчисленніший загін просвітників сформувався у Франції.

Видатні письменники Просвітництва: Фрідріх Шиллер, Джонатан Свіфт (1667-1745), Даніель Дефо (1660-1731), Йоганн Вольфганг Гете, Готгольд Ефраїм Лессінг, Генрі Філдінг (1707-1754)

Просвітницький реалізм  — напрям в літературі XVIII ст., який характеризується правдивим відтворенням реалій життя і пропагуванням просвітницьких ідей.

Просвітницький реалізм  — представники прагнули до точного відтворення реалій, до зображення життя таким, яким воно є. Вони досліджували й аналізували соціальне середовище та його вплив на формування й розвиток певних властивостей людського характеру.

Найяскравіше просвітницький реалізм виявив себе в англійській літературі першої половини XVIII ст., зокрема у творців просвітницького роману: Даніеля Дефо, Джонатана Свіфта, Семюеля Річардсона та Генрі Філдінга.

Провідним жанром у літературі стає соціально-побутовий роман.

Класицизм як домінантний напрям у літературі й мистецтві поступається сентименталізму (сентимент — почуття), а приблизно із 60-х рр. XVIII ст. — романтизму.

У XVIII ст. паралельно співіснували три основні художні напрями: сентименталізм, просвітницький класицизм та просвітницький реалізм.

Сентименталізм — напрям (течія) в літературі й мистецтві другої половини XVIII ст., позначений підвищеним інтересом до людських почуттів, емоційного сприйняття навколишнього світу. Сентименталісти мали нове бачення особистості людини. Для них було важливим, у якій мірі людина здатна на великі, відверті й глибокі переживання. Персонажем сентименталізму була проста, незнатна людина; пейзаж набуває емоційного забарвлення.

До визначних представників сентименталістів належать французькі письменники Жан-Жак Руссо, П’єр Шодерло де Лакло, англійські поети Едвард Юнг, Джеймс Томсон, російські письменники Микола Карамзін та Олександр Радищев. У німецькій літературі — Йоганн Вольфганг Гете й Фрідріх Шиллер. В українській літературі найбільш яскравого вияву сентименталізм дістав у творчості Григорія Квітки-Основ’яненка.

Просвітницький класицизм — обстоює ідеї «правильного мистецтва», прагне до чіткості мови, логічного впорядкування композиції та змісту, але водночас суттєвих змін зазнають світоглядні пріоритети, якими керуються письменники.

Література доби Просвітництва створила такі жанри, як роман, філософська повість, казка, сімейна й філософська драма, піднесла естетичні цінності, демократизувала літературу, зробивши мистецтво слова доступним широким верствам суспільства.

Філософська повість — середній за обсягом епічний прозовий твір, що характеризується однолінійним сюжетом, головними героями якого є не люди, а філософські ідеї; логіка розвитку подій у ньому зумовлена не логікою людських учинків, а логікою філософської полеміки.

Просвітницький реалізм вивів на перший план героїв із демократичного середовища, показав їхню боротьбу за існування, за визнання в суспільстві, за утвердження гідності.

Енциклопедизм — духовно-інтелектуальний та освітній феномен європейської культури другої половини XVIII ст. Енциклопедистами називали людей, які входили до складу колективу авторів французької «Енциклопедії, або Тлумачного словника наук, мистецтв та ремесел» (1751-1780), опублікованої в 35 томах.

В Україні епоха Просвітництва виражена творчістю Григорія Сковороди. Григорій Сковорода поєднує в собі філософа, поета, мислителя та музиканта. 

Роман (фр. Roman — «романський») — літературний жанр, найпоширеніший у XVIII-XX ст.; великий за обсягом, складний за будовою епічний твір, у якому широко охоплені життєві події, глибоко розкривається історія формування характерів багатьох персонажів.

Залежно від літературних епох, періодів, течій, стилів і теоретичних засад розрізняють роман просвітницький, середньовічний, бароковий, сентиментальний, романтичний, екзистенціалістський тощо.

За змістом роман — соціальний, сімейно-побутовий, соціально-побутовий, історичний, філософський, сатиричний, пригодницький, біографічний, науково-фантастичний та інші.

За часом розгортання сюжету — історичний (зображаються минулі події), сучасний (зображаються теперішні події), роман про майбутнє (зображаються передбачені автором події, наприклад, у науково-фантастичному романі).

За тематикою чи зображуваним середовищем — урбаністичний роман, мариністичний роман, часом їх вважають підвидами роману, класифікованих за змістовим принципом (наприклад, автобіографічний роман — різновид біографічного, роман на тему села — різновид соціального, родинний роман — різновид сімейно-побутового).

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *