Французька революція кінця XVIII ст.

Наприкінці XVIII ст. Франція була відсталою аграрною країною, у якій переважало мануфактурне виробництво, а розвиткові торгівлі заважали митні кордони всередині країни, відсутність єдиної системи мір і ваги. У соціальній сфері сформувався прошарок буржуазії, що був дуже заможним, проте безправним.  «Старий порядок» викликав незадоволення широких верств населення, перетворившись на головну перешкоду для розвитку Франції.

Причини французької революції:

  • система громадянської нерівності та станових привілеїв;
  • гальмування абсолютизмом розвитку торгівлі, промисловості й сільського господарства;
  • у другій половині 80-х рр. XVIII ст. країну охопили економічна криза, викликана зниженням ввізного мита, яке стало вбивчим для французького бавовняного й вовняного виробництва, що не змогло конкурувати з дешевими англійськими товарами;
  • Франція потерпала від стихійних лих: посухи (1785 р.), сильного граду (липень 1788 р.), холодних зим (із 1788 до 1789 р.) — неврожаї, підвищення цін на продукти, голод — спричинили серію селянських повстань;
  • пасивність державної влади, її нездатність впливати на ситуацію і розв’язати нагальні проблеми: змінювати внутрішню політику країни, методи та стиль керування державою, шукати шляхів пожвавлення розвитку економіки й оздоровлення фінансів.

5 травня 1789 р. в королівській резиденції — Версалі — скликали Генеральні штати. В червні 1789 р. представники третього стану заявили про створення Національних зборів.

9 липня 1789 р. Національні збори проголосили себе Установчими що мали ухвалити конституцію та нові закони. Король наказав підтягнути війська, 13 липня починається повстання.

14 липня 1789 р. парижани захопили в’язницю Бастилію.

26 серпня 1789 р. Установчі збори ухвалили Декларацію прав людини й громадянина.

Положення Декларації прав людини й громадянина

  • Нація — єдине джерело влади.
  • Люди народжуються вільними й рівними в правах.
  • Свобода, власність, безпека й опір гнобленню є невідчужуваними правами людини.
  • Проголошено свободу слова, думки, совісті, друку, вибору занять, недоторканність особи та приватної власності.
  • Введено майновий ценз на виборах.
  • Декларація скасувала станові привілеї.

3 вересня 1791 р. ухвалення  першої Конституції Франції.

Перша частина конституції — декларація прав людини, друга визначала структуру та повноваження органів державної влади й управління. Законодавча влада належала Законодавчим зборам, виконавча влада залишалась за королем. Король самостійно формував уряд. Конституція не поширювалася на французькі колонії, де всупереч Декларації зберігалося рабство.

1 жовтня 1791 р. розпочали роботу нові Законодавчі збори

Політичні об’єднання:

Якобінці (від монастиря Святого Якоба) — Клуб друзів конституції — розділились на жирондистів (з Жиронди) та монтаньярів (з гір).

Жирондисти — помірковані республіканці, монтаньяри — радикальні республіканці.

Фельяни (від монастиря фельянів) — прихільники конституційної монархії.

Склад Законодавчів зборів з 1.101791 по 20.09.1792: 745 депутатів, обраних на два роки:

  • Ліві — 136 депутатів-якобінців — жирондисти та монтаньяри. Виступали за продовження революції та ліквідацію монархії.
  • Центр — 345 незалежний депутатів.
  • Праві — 264 депутати фейяни. Вважали, що революцію завершено і потрібно примиритися з Бурбонами

У лютому 1792 р. воєнний союз Австрії та Пруссії започаткував першу антифранцузьку коаліцію (1792–1797 рр.).

Інтервенція — утручання однієї чи кількох держав у внутрішні справи іншої держави.

20 квітня 1792 р. Законодавчі збори оголосили війну Австрії. Законодавчі збори звернулися до всього населення країни із закликом «Вітчизна в небезпеці!». 

«Марсельєза» — автор військовий інженер Руже де Ліль, національний гімн Франції — гімн загону з Марселя.

10 серпня 1792 р. в Парижі спалахнуло повстання, тому що Марія-Антуанетта таємно передала австрійцям воєнні плани жирондистів.

Результатом повстання 10 серпня 1792 р. стала ліквідація монархії у Франції. Короля Людовіка XVI стратили на гільйотині. 

20 вересня 1792 р. поблизу селища Вальмі, що неподалік Вердена, французи здобули першу перемогу над прусською армією. Національний конвент своїм першим актом від 21 вересня 1792 р. проголосив Францію республікою. Це започаткувало період Першої республіки.

31 травня — 2 червня 1793 р. в Парижі відбулося повстання, унаслідок якого монтаньяри-якобінці захопили владу й вигнали з Конвенту жирондистів. Незабаром лідерів жирондистів стратили. У країні запанувала якобінська диктатура.

Функції уряду Франції почав виконувати Комітет громадянського порятунку з 11 осіб, який очолював Робесп’єр. Своєю метою він вважав порятунок революції за всяку ціну. 24 червня 1793 р. Конвент ухвалив нову Конституцію, яка закріпила республіканську форму правління та запровадила загальне виборче право.

Якобінці провели реорганізацію армії. Армія перейшла в наступ і восени 1793 р. звільнила всю захоплену територію Франції. Під час звільнення від англійців Тулона відзначився капітан артилерії Наполеон Бонапарт. За цю перемогу він у двадцять чотири роки здобув звання бригадного генерала.

У липні 1793 р. дворянка Шарлотта Корде, помстившись за двох загиблих родичів, убила одного з лідерів якобінців Жана-Поля Марата. Це стало приводом для активізації терору проти «ворогів революції»

24 червня 1794 р. французька армія здобула вирішальну перемогу над австрійцями під Флерюсе в Бельгії.

27 липня 1794 р. —  термідоріанський переворот, Робесп’єра та його прибічників заарештували в Конвенті, а наступного дня стратили.

Термідоріанці скасували Декрет про «підозрілих». До Конвенту повернули вцілілих жирондистів, почався терор проти якобінців. Термідоріанці прагнули захистити інтереси поміркованих верств нової знаті, відмовлялися від якобінського радикального варіанта перебудови суспільства, виступали за республіканську форму правління, недоторканність приватної власності та свободу підприємництва.

Навесні 1795 р. у Парижі відбулися два великих повстання санкюлотів, що пройшли під гаслом «Хліба й Конституції 1795 р.!». Багатьох стратили.

22 серпня 1795 р. Конвент ухвалив нову Конституцію. Вона зберігала республіку, але скасовувала загальне виборче право, відновлюючи двоступеневу систему виборів 1791 р. й майновий ценз виборців. 

26 жовтня 1795 р. Конвент передав владу новим органам управління, сформованим за Конституцією 1795 р., — Законодавчому корпусові та Директорії.

У 1795 р. в Парижі виникло таємне «Товариство рівних» на чолі з Франсуа Бабефом, яке ставило за мету повалення режиму Директорії, запровадження Конституції 1793 р.

10 травня 1796 р. «Заколот рівних» викрили Бабефа стратили.

Лідери Термідоріанського режиму й Директорії прагнули до територіальних загарбань та панування над сусідніми державами.

У 1795 р. Пруссія та Іспанія уклали з Французькою республікою сепаратні мирні угоди. За Францією визнавалися права на німецький лівий берег Рейну, частину Бельгії, а на території Голландії створювалася залежна від Франції Батавська республіка.

2 березня 1796 р. французький  генерал Наполеон Бонапарт призначений головнокомандувачем Італійської армії.

У квітні 1796 р. почалися італійські походи французьких військ.

16 травня 1797 р. французькі війська на чолі з Наполеоном Бонапартом вступають до Венеції, а 5 лютого 1798 р. після захоплення папської держави французькими військами було утворено Римську республіку в Італії.

5 березня 1798 р. французькі війська захопили місто Берн.

У 1798–1801 рр. відбулася Єгипетська експедиція генерала Наполеона Бонапарта

Захоплення французами о. Мальти та вторгнення до Єгипту привели до формування з 1798 до 1802 р. другої антифранцузької коаліції (Великобританія, Неаполітанське королівство, Австрія, Росія, Португалія, Ватикан, Османська імперія).

9–10 листопада, або 18–19 брюмера, 1799 р. відбувся державний переворот у Франції. Генерал Наполеон Бонапарт усуває від влади Директорію. Розпускає парламентські органи — Рада старійшин та  Рада п’ятисот.

Причини перевороту:

  • воєнні поразки підірвали й без того хитке становище Директорії;
  • режим тримався лише на військовій силі; він не був здатний навіть навести лад у Франції;
  • в управлінні державою панувало цілковите безладдя, податки надходили нерегулярно;
  • у країні частішали монархічні заколоти, а дороги контролювали зграї розбійників;
  • своєю слабкістю й нездатністю навести лад у країні Директорія дискредитувала себе навіть в очах великої буржуазії, якій була потрібна міцна влада для захисту своїх інтересів;
  • активізація опозиції Директорії — і республіканців, і роялістів;
  • прагнення буржуазії встановити владу «сильної руки» — впливового генерала Наполеона Бонапарта.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *