Комічне — зображення дійсності, яке супроводжується сміхом.
За ступенем гостроти викриття й засудження комічне у творі буває трьох видів: гумор, сатира, сарказм.
Гумор (від лат. — букв. волога) — художні твори різних жанрів, у яких смішне в житті зображається в добродушному, жартівливому тоні.
Сатира (лат. від — суміш, усяка всячина) — художні твори різних жанрів, у яких різке викриття зображуваного поєднане з гострим висміюванням, глумлінням.
Сарказм (гр. — шматування, від — рву м’ясо) — особливо дошкульна викривальна насмішка, вияв крайньої ненависті й презирства до зображувальних явищ і людей. Для сарказму характерне поєднання сміху з гіркотою та злістю.
Іронія (гр. — удавання, глузування) — прихована насмішка, коли про якесь явище чи особу говорять у позитивному чи навіть захопленому тоні, а мають на увазі зовсім протилежне. Від гумору іронія відрізняється більш гострим, хоч і дещо замаскованим запереченням висміюваного.
Пародія (гр. — переробка на смішний лад) — сатиричний або гумористичний твір, який наслідує, імітує творчу манеру письменника або цілого літературного напряму з метою його висміювання. Досягається ця мета шляхом загострення слабких сторін пародійованого твору. Зберігаючи форму оригіналу, пародист укладає в неї новий, протилежний зміст і тим самим дискредитує його. Пародія може «передражнювати» саму реальність.
Пародія — один із жанрів художньої літератури, сатиричний чи гумористичний твір, у якому імітується творча манера письменника або особливості якогось жанру, напряму задля висміювання їх як невідповідних новим мистецьким запитам.
Памфлет — невеликий за обсягом літературний твір публіцистичного характеру на злободенну тему, призначений для прямого впливу на громадську думку.
Літота (гр. — простота) — на противагу гіперболі це показ із художньою метою ознак якогось предмета чи явища в навмисне зменшеному вигляді.
Художній твір — це нова естетична реальність, що «вбирає» свій час і є носієм загальнолюдських цінностей. Під цим терміном розуміють не просто якийсь зв’язний текст, а такий, який має певне естетичне навантаження.
Фольклор – колективная творчість, усна народна творчість.
Література (лат. literatura — написане, від litera — буква, літера) — сукупність писаних і друкованих творів певного народу, епохи, людства; різновид мистецтва — мистецтво слова, що відбиває дійсність у художніх образах, створює нову художню реальність; результат творчого процесу автора, зафіксований у відповідному тексті за допомогою літер.
Розрізняють літературу технічну, наукову, довідкову й художню, призначену спеціально для задоволення пізнавальних, інтелектуальних та естетичних потреб.
Рід літератури — це частина творів літератури (зокрема й усної народної творчості, або фольклору), для яких спільною є специфіка зображуваного в них життя й особливості його подання в словесному матеріалі.
Лірика (від грец. lyra — струнний музичний інструмент, під акомпанемент якого в Стародавній Греції виконували пісні й вірші) — один із трьох основних літературних родів, у якому життя зображається через передання почуттів, думок, переживань людини (ліричний герой) за певних обставин, під впливом певних подій.
Драма (від грец. drama — дія) — один із трьох основних літературних родів, який охоплює твори, що змальовують світ у формі дії, котра розгортається через діалоги й монологи дійових осіб. Драматичні твори здебільшого призначені для сценічного втілення.
Епос (від грец. epos — слово, розповідь) — один із трьох основних родів художньої літератури (нарівні з лірикою та драмою), який охоплює твори, орієнтовані на зображення зовнішнього світу, розповідь про людей (персонажів, героїв) і події від третьої особи й найчастіше репрезентовані прозою.
Ліро-епос поєднує ознаки епічного та ліричного родів. До ліро-епічних жанрів зараховують баладу, історичну пісню, думу й билину.
вірш, пісня, елегія, послання, медитація, гімн, ідилія, мадригал, епіталама, ліричний портрет, етюд, ода, епіграма та інші
трагедія комедія драма водевіль драма-феєрія
Жанрові різновиди
історичні, соціально-побутові, соціально-психологічні, пригодницькі, фантастичні та інші твори
інтимні, або особисті; громадянські, або політичні; патріотичні, пейзажні, філософські та інші твори
історичні, соціально-побутові, соціально-психологічні, філософські та інші твори
Літературний процес – безперервний, складний, іноді суперечливий розвиток літератури, який визначається всією сукупністю фактів художнього життя
Літературні течії – відгалуження й різновиди літературних напрямів
Літературний напрям — це конкретно-історичне втілення художнього методу, що виявляє себе в ідейно-естетичній спільності групи письменників у певний період часу. Літературний напрям є своєрідним синтезом (поєднанням) художнього методу та індивідуального стилю письменника.
Художній стиль мовлення — це стиль художньої літератури, який використовується в художній творчості.
Стиль — сукупність ознак, які характеризують твори певного часу, напряму, індивідуальну манеру письменника.
Індивідуальний стиль — це вияв сукупності особливих суттєвих ознак таланту письменника в конкретному художньому творі чи у всій його творчості, індивідуальне втілення художнього методу.
немає регламентування вживання засобів, про які йтиметься далі, і способів їх поєднання, немає жодного нормування;
визначальним є суб’єктивізм розуміння та зображення (світогляд, світовідчуття й відповідно світовідтворення автора, спрямоване на світосприйняття й інтелект читача).
Найважливіші мовні засоби:
багатство найрізноманітнішої лексики, переважно конкретно-чуттєвої (назви осіб, речей, дій, явищ, ознак);
вживання емоційно-експресивної лексики (синонімів, антонімів, омонімів, фразеологізмів);
запровадження авторських новотворів (слів, значень, висловів), формування індивідуального стилю митця;
уведення до творів зі стилістичною метою історизмів, архаїзмів, діалектизмів, просторічних складників та жаргонізмів;
поширене застосування дієслівних форм: родових (у минулому часі й умовному способі); особових (у теперішньому та майбутньому часі дійсного способу, у наказовому способі);
широке вживання речень різноманітних типів, синтаксичних зв’язків, особливості інтонування й ритмомелодики.
Літературний жанр (фр. genre — рід, вид) — тип літературного твору, один із головних елементів систематизації літературного матеріалу, який класифікує літературні твори за типами їхньої поетичної структури.
Байка належить до ліро-епічних творів
Роман у віршах — значний за обсягом віршований твір, у якому поєднані сюжет і лірична складова: багатопланова епічна розповідь про долі героїв й авторське суб’єктивно-емоційне ставлення до того, що зображується.
Роман — епічний твір великого обсягу, де життя звичайних людей розкривається на тлі історично або соціально вагомих подій чи обставин.
Характерні ознаки роману:
зображення всебічної картини життя людей та складного кола життєвих явищ;
декілька сюжетних ліній;
наявність системи рівнозначних персонажів;
значна тривалість подій у часі.
Жанрові форми роману:
родинно-побутовий — історія однієї або декількох сімей;
соціально-психологічний — зображення й аналіз душевного стану героїв;