Теорія літератури

Комічне — зображення дійсності, яке супроводжується сміхом.

За ступенем гостроти викриття й засудження комічне у творі буває трьох видів: гумор, сатира, сарказм.

Гумор (від лат. — букв. волога) — художні твори різних жанрів, у яких смішне в житті зображається в добродушному, жартівливому тоні.

Сатира (лат. від — суміш, усяка всячина) — художні твори різних жанрів, у яких різке викриття зображуваного поєднане з гострим висміюванням, глумлінням.

Сарказм (гр. — шматування, від — рву м’ясо) — особливо дошкульна викривальна насмішка, вияв крайньої ненависті й презирства до зображувальних явищ і людей. Для сарказму характерне поєднання сміху з гіркотою та злістю.

Іронія (гр. — удавання, глузування) — прихована насмішка, коли про якесь явище чи особу говорять у позитивному чи навіть захопленому тоні, а мають на увазі зовсім протилежне. Від гумору іронія відрізняється більш гострим, хоч і дещо замаскованим запереченням висміюваного.

Пародія (гр. — переробка на смішний лад) — сатиричний або гумористичний твір, який наслідує, імітує творчу манеру письменника або цілого літературного напряму з метою його висміювання. Досягається ця мета шляхом загострення слабких сторін пародійованого твору. Зберігаючи форму оригіналу, пародист укладає в неї новий, протилежний зміст і тим самим дискредитує його. Пародія може «передражнювати» саму реальність.

Пародія — один із жанрів художньої літератури, сатиричний чи гумористичний твір, у якому імітується творча манера письменника або особливості якогось жанру, напряму задля висміювання їх як невідповідних новим мистецьким запитам.

Памфлет — невеликий за обсягом літературний твір публіцистичного характеру на злободенну тему, призначений для прямого впливу на громадську думку.

Літота (гр. — простота) — на противагу гіперболі це показ із художньою метою ознак якогось предмета чи явища в навмисне зменшеному вигляді.

Джонатан Свіфт

30 листопада 1667, Дублін — 19 жовтня 1745, Дублін

Джонатан Свіфт — син суддівського чиновника. Народився в Дубліні. Батько помер ще до народження Джонатана. Їм опікувався його дядько Годвін, комерсант і адвокат.

В 14 років Джонатан Свіфт вступає в богословську академію. Після закінчення академії Джоанатан їде до Англії і вступає на службу секретарем до дипломата Вільяма Темпла. Естер Джонсон, дочка домоправительки, стала ученицею Свіфта, а потім — дружиною.  В маетку Темплів Свіфт написав «Битва книг» та «Казку бочки».

З іменем Свіфта пов’язана мирна угода 1713 року між Англією і Францією у війні за «іспанський спадок». Цю угоду називали «свіфтовим миром».

У 1713 р. Свіфта відправили до Ірландії (секретар губернатора Ірландії; потім — настоятель Дублінського кафедрального собору). Свіфт обстоює інтереси знедоленої Ірландії, пригнобленої економічним і політичним утиском англійського уряду (1729 р. — памфлет «Скромна пропозиція»)

Основні твори: «Казка бочки», «Битва книг», «Роздуми про механічну дію духу», «Роздуми про сварки і розбіжності між знаттю і общинами в Афінах і Римі», «Поведінка союзників», «Листи сукняра», «Мандри Гуллівера».

Повна назва твору «Мандри у різні віддалені країни світу Лемюеля Гуллівера, спочатку хірурга, а потім капітана кількох кораблів». Задум твору на­родився в гуртку лондонських дотепників, які вигадували гуморис­тичні історії від імені обмеженого вченого-педанта Мартіна Скріблеруса.

Твір Свіфта посідає значне місце в контексті Просвітницької доби.  Гуллівер — утілення просвітницького розуму, який проповідували наприкінці XVII — на початку XVIII ст.

«Мандри Гуллівера» складаються із чотирьох частин, що зображають подорож героя до Ліліпутії (І), країни велетнів Бробдінгнег (II), держави з летючим островом Лапути (III) й країни розумних коней-гуїгнгнмів (IV). 

Картина політичного життя імперії ліліпутів — це пародія на англійські й загалом європейські політичні звичаї.


Пародія — один із жанрів художньої літератури, сатиричний чи гумористичний твір, у якому імітується творча манера письменника або особливості якогось жанру, напряму задля висміювання їх як невідповідних новим мистецьким запитам.

Памфлет — невеликий за обсягом літературний твір публіцистичного характеру на злободенну тему, призначений для прямого впливу на громадську думку.

Список зарубіжної літератури для 7 класу в Україні

Билини і Балади

Історичне минуле в літературі

Духовне випробування людини

Дружба і кохання

Літературний детектив

Світова новела

Сучасна література

Список зарубіжної літератури для 8 класу

Список літератури, що буде вивчатись у 8 класі

  1. Біблія. Старий Заповіт (Створення світу. Каїн і Авель. 10 заповідей)
  2. Біблія. Новий Заповіт. Євангеліє
  3. Міфи троянського циклу
  4. Гомер «Іліада»
  5. Тіртей «Добре вмирати тому…»
  6. Сапфо «До Афродіти»
  7. Есхіл «Прометей закутий»
  8. Публій Верґілій Марон «Енеїда»
  9. Квінт Горацій Флакк «До Мельпомени»
  10. Публій Овідій Назон «Метаморфози»
  11. Лі Бо «Печаль на яшмовому ґанку», «Призахідне сонце навіює думки про гори», «Сосна біля південної галереї»
  12. Ду Фу «Пісня про хліб і шовк», «Весняний краєвид», «Подорожуючи, вночі описую почуття»
  13. Рубаї Омара Хайяма
  14. «Пісня про Роланда»
  15. Cонет 11 («В своїх очах вона несе кохання…») Данте Аліґ’єрії
  16. Франческо Петрарка. Сонети
  17. Вільям Шекспір. Сонети. Трагедія «Ромео і Джульєтта»
  18. Міґель де Сервантес Сааведра «Дон Кіхот»
  19. Джонн Донн «Священні сонети»
  20. Луїс де Ґонґора-і-Арґоте «Галерник»
  21. Мольєр «Міщанин-шляхтич»
  22. П’єр-Оґюстен Карон де Бомарше «Севільський цирульник»
  23. Антуан де Сент-Екзюпері «Маленький принц»
  24. Річард Бах «Чайка Джонатан Лівінґстон»
  25. Барбара Космовська «Буба», «Буба: мертвий сезон»
  26. Марина Аромштам «Коли відпочивають янголи»
  27. В. Распутін “Уроки французского”

Список літератури по зарубіжній літературі на 9 клас

  1. Джонатан Свіфт «Мандри Лемюеля Гуллівера» (1 частина)
  2. Йоганн Вольфганг Ґете «Вільшаний король»
  3. Йоганн Крістоф Фрідріх Шиллер «До радості»
  4. Г.Гейне «Книга пісень» («На півночі кедр одинокий…», «Не знаю, що стало зо мною…», «Коли розлучаються
    двоє…»)
  5. Джордж Ноел Гордон Байрон «Хотів би жити знов у горах…», «Мій дух як ніч…». Поема «Мазепа»
  6. Олександр Пушкін роман «Євгеній Онєгін». Любовна лірика Пушкіна
  7. Михайло Юрійович Лермонтов. Лірика «Сосна», «І нудно і сумно…», «На дорогу йду я в самотині…» «Герой нашого часу»
  8. О. де Бальзак «Гобсек»
  9. М.В.Гоголь «Ревізор», повісті «Шинель», “Нос”
  10. Генрік Ібсен «Ляльковий дім»
  11. Бернард Шоу «Пігмаліон»
  12. Шолом-Алейхем «Тев’є-молочар»
  13. Рей Дуглас Бредбері «451° за Фаренгейтом»
  14. Гарпер Лі «Убити пересмішника»
  15. Ерік Вольф Сігел «Історія одного кохання»

Художні твори для додаткового читання

  • Акутаґава Р. «Ніс» та ін.
  • Бальзак О. «Батько Горіо», «Шагренева шкіра»
  • Бронте Ш. «Джейн Ейр»
  • Грибоєдов О. С. «Лихо з розуму»
  • Гюго В. «Собор Паризької Богоматері»
  • Достоєвський Ф. М. «Хлопчик у Христа на ялинці»
  • Кузнецов А. В. «Бабин Яр»
  • Купрін О. І. «Гранатовий браслет»
  • Лермонтов М. Ю. «Мцирі»
  • Манн Т. «Маріо і чарівник»
  • Меріме П. «Кармен»
  • Оруелл Дж. «Ферма тварин».
  • По Е. «Ельдорадо» та ін.
  • Пушкін О. С. «Маленькі трагедії» (1 за вибором)
  • Ремарк Е. М. «Три товариші», «Життя в борг»
  • Сенкевич Г. «Камо грядеші?»
  • Стругацькі А. і Б. «Важко бути богом»
  • Платонов А. «Повернення»
  • Шиллер Ф. «Івікові журавлі»
  • Гоголь М. В. «Ніс», «Портрет»
  • Космовська Б. «Позолочена рибка»
  • Нестлінґер К. «Маргаритко, моя квітко»

Просвітництво 

Головна ідея Просвітництва — нести в маси освіту, ідеї, які могли виховувати й наставляти на шлях істинний.

Найвидатнішими просвітниками Франції були Вольтер, Монтеск’є, Руссо, Дідро, Д’Аламбер.

Вольтер (1694-1778) — це псевдонім філософа й поета, драматурга, публіциста та політичного діяча Франсуа Марі Аруе. Його двічі ув’язнювали в Бастилії через творчу діяльність. Багато років провів в еміграції. Вольтер проповідував реформу влади самою владою і тривалий час вірив в ідею «освіченого абсолютизму».

Вольтер виступав за те, щоб освічені монархи здійснили у своїх державах реформи — запровадили конституцію, забезпечили своїм громадянам свободу слова й віросповідання, покінчили з релігійною нетерпимістю, надали рівні права всім підданим, скасували привілеї духовенства й дворян, ліквідували залишки феодальної залежності селян. Але він ніколи не заперечував релігії, вважаючи її потрібною для підкорення мас, бо «якби Бога не існувало, то його треба було б вигадати».

Шарль Луї де Монтеск’є (1689-1755) у головній своїй праці «Про дух законів» створив теорію поділу влади: законодавча влада має належати народові (народ обирає депутатів — законодавців), виконавча — королю, а судова — стану суддів. Незалежність кожної з трьох гілок влади, із погляду Монтеск’є, є гарантією свободи. Критикуючи абсолютистський лад, Монтеск’є проголошував демократичні принципи свободи слова, рівності всіх перед законом.

Жан-Жак Руссо (1712-1778) — філософ, літератор і педагог, пройшов важку школу життя: був лакеєм, учителем музики, секретарем та перекладачем, переписувачем нот; був противником соціальної несправедливості й пригноблення людини людиною.

Він прагнув викорінити майнову нерівність, хоч не виступав проти приватної власності. Руссо був виразником ідеї свободи й рівності людини та народів. Він обґрунтував ідею народного суверенітету — згідно з нею найкращою формою державного устрою є республіка, де народ безпосередньо керує країною через обраних народних представників.

До того ж народ — це всі громадяни республіки незалежно від соціального походження. Ідеї Руссо, найбільш демократичні ідеї того часу, були близькі народним масам, особливо селянству. У царині літератури він розробляв різноманітні жанри: писав романи, комедії, поеми, вірші; започаткував сентименталізм.

Філософи Дені Дідро (1713-1784) і Жан Д’Аламбер (1717-1783) були організаторами видання першої у світі багатотомної (33 томи за 1751-1776 рр.) «Енциклопедії наук, мистецтв і ремесел», до роботи над якою долучилися всі противники абсолютистського ладу, прихильники передових ідей. Енциклопедія не лише фіксувала наукові та технічні досягнення свого часу, а й пропагувала ідеї свободи, рівності, братерства, усемогутності розуму та прогресу.

Просвітники вірили, що людину можна морально виправити шляхом навернення її до знань, духовних ідеалів.

Просвітники виступили проти гноблення народних мас, проти духовного поневолення людини церквою, коли істинну віру підміняють певним ритуалом і догмами. Суть епохи характеризує гасло, висунуте просвітниками: «Хай мужність користуватиметься власним розумом!»

Термін «просвітництво» використовують ідеологи Просвітництва — Вольтер і Гердер. Остаточно закріпила цей термін у науці стаття І. Канта «Що таке Просвітництво?» (1784).

Доба Просвітництва — це середина XVII-XVIII ст. Ідеї Просвітництва проростають спочатку в Англії, потім у Франції, пізніше — у Німеччині, Італії та інших країнах Європи. Найчисленніший загін просвітників сформувався у Франції.

Видатні письменники Просвітництва: Фрідріх Шиллер, Джонатан Свіфт (1667-1745), Даніель Дефо (1660-1731), Йоганн Вольфганг Гете, Готгольд Ефраїм Лессінг, Генрі Філдінг (1707-1754)

Просвітницький реалізм  — напрям в літературі XVIII ст., який характеризується правдивим відтворенням реалій життя і пропагуванням просвітницьких ідей.

Просвітницький реалізм  — представники прагнули до точного відтворення реалій, до зображення життя таким, яким воно є. Вони досліджували й аналізували соціальне середовище та його вплив на формування й розвиток певних властивостей людського характеру.

Найяскравіше просвітницький реалізм виявив себе в англійській літературі першої половини XVIII ст., зокрема у творців просвітницького роману: Даніеля Дефо, Джонатана Свіфта, Семюеля Річардсона та Генрі Філдінга.

Провідним жанром у літературі стає соціально-побутовий роман.

Класицизм як домінантний напрям у літературі й мистецтві поступається сентименталізму (сентимент — почуття), а приблизно із 60-х рр. XVIII ст. — романтизму.

У XVIII ст. паралельно співіснували три основні художні напрями: сентименталізм, просвітницький класицизм та просвітницький реалізм.

Сентименталізм — напрям (течія) в літературі й мистецтві другої половини XVIII ст., позначений підвищеним інтересом до людських почуттів, емоційного сприйняття навколишнього світу. Сентименталісти мали нове бачення особистості людини. Для них було важливим, у якій мірі людина здатна на великі, відверті й глибокі переживання. Персонажем сентименталізму була проста, незнатна людина; пейзаж набуває емоційного забарвлення.

До визначних представників сентименталістів належать французькі письменники Жан-Жак Руссо, П’єр Шодерло де Лакло, англійські поети Едвард Юнг, Джеймс Томсон, російські письменники Микола Карамзін та Олександр Радищев. У німецькій літературі — Йоганн Вольфганг Гете й Фрідріх Шиллер. В українській літературі найбільш яскравого вияву сентименталізм дістав у творчості Григорія Квітки-Основ’яненка.

Просвітницький класицизм — обстоює ідеї «правильного мистецтва», прагне до чіткості мови, логічного впорядкування композиції та змісту, але водночас суттєвих змін зазнають світоглядні пріоритети, якими керуються письменники.

Література доби Просвітництва створила такі жанри, як роман, філософська повість, казка, сімейна й філософська драма, піднесла естетичні цінності, демократизувала літературу, зробивши мистецтво слова доступним широким верствам суспільства.

Філософська повість — середній за обсягом епічний прозовий твір, що характеризується однолінійним сюжетом, головними героями якого є не люди, а філософські ідеї; логіка розвитку подій у ньому зумовлена не логікою людських учинків, а логікою філософської полеміки.

Просвітницький реалізм вивів на перший план героїв із демократичного середовища, показав їхню боротьбу за існування, за визнання в суспільстві, за утвердження гідності.

Енциклопедизм — духовно-інтелектуальний та освітній феномен європейської культури другої половини XVIII ст. Енциклопедистами називали людей, які входили до складу колективу авторів французької «Енциклопедії, або Тлумачного словника наук, мистецтв та ремесел» (1751-1780), опублікованої в 35 томах.

В Україні епоха Просвітництва виражена творчістю Григорія Сковороди. Григорій Сковорода поєднує в собі філософа, поета, мислителя та музиканта. 

Роман (фр. Roman — «романський») — літературний жанр, найпоширеніший у XVIII-XX ст.; великий за обсягом, складний за будовою епічний твір, у якому широко охоплені життєві події, глибоко розкривається історія формування характерів багатьох персонажів.

Залежно від літературних епох, періодів, течій, стилів і теоретичних засад розрізняють роман просвітницький, середньовічний, бароковий, сентиментальний, романтичний, екзистенціалістський тощо.

За змістом роман — соціальний, сімейно-побутовий, соціально-побутовий, історичний, філософський, сатиричний, пригодницький, біографічний, науково-фантастичний та інші.

За часом розгортання сюжету — історичний (зображаються минулі події), сучасний (зображаються теперішні події), роман про майбутнє (зображаються передбачені автором події, наприклад, у науково-фантастичному романі).

За тематикою чи зображуваним середовищем — урбаністичний роман, мариністичний роман, часом їх вважають підвидами роману, класифікованих за змістовим принципом (наприклад, автобіографічний роман — різновид біографічного, роман на тему села — різновид соціального, родинний роман — різновид сімейно-побутового).

Джонатан Свіфт «Мандри Лемюеля Гуллівера»

  • Гуллівер в І частині потрапляє до Ліліпутії
  • Жив Гуллівер у храмі
  • Чому ліліпути не заморили голодом Гуллівера? через пошесть, що міг рознести труп
  • Тубільці ‒ це ліліпути
  • Тремексени ‒ це партія
  • Імператор Ліліпутії симпатизував Високим Підборам
  • Чому Гуллівер удостоївся титулу нардака? поборов ворога
  • Імператор не пробачив Гулліверу небажання  приводити у його порти решту ворожих кораблів
  • Тяжчим злочином, ніж крадіжка, ліліпути вважають  шахрайство
  • Як потрапив герой додому? на човні
  • Що в країні вважали найнебезпечнішим? «Немає нічого найнебезпечнішого, ніж доручати посади талановитим людям»
  • Як у Ліліпутії можна було зробити кар’єру?  танцювати на канаті та пролазити під палицею.
  • За що і як король нагороджує своїх підданих? За спритність і вміння пролазити під палицею нагороджує різнокольоровими нитками.
  • Як у Ліліпутії забезпечували дотримання законів? Через страх покарання.
  • Карним злочином у Ліліпутії вважають невдячність 
  • Причиною перетворення Гуллівера на Людину-Гору стали його доброта і великодушність 
  • Столиця Ліліпутії ‒ це Мілдендо
  • Що таке нардак в Ліліпутії? найвищий титул у державі 
  • Скільки тривала війна між Блефуску та Ліліпутією? 36 місяців 
  • З якого міста вирушив Гуллівер у подорож? Брістоль
  • Чим пригощали зв’язаного Гуллівера маленькі люди? м’ясом різних тварин
  • Люди, що перевозили Гуллівера до столиці були  добрими математиками
  • З якого приміщення король дивився на Гуллівера, коли того приве­зли до столиці  — з п’ятифунтової башти
  • Яке ім’я присвоїли ліліпути Гулліверові — Чоловік-Гора
  • Який предмет врятував очі Гуллівера від поранення стрілою під час захоплення ворожого флоту імперії Блефуску — окуляри
  • Чому Гуллівер прагнув подорожувати? мріяв про збагачення
  • В другу подорож Гуллівер вирушив на кораблі з назвою  Пригода (Едвенчер)
  • Причина війни між двома країнами – розбиття яєць з різних боків
  • Наслідком війни стало надання Гулліверу титулу нардака
  • Замаскований спосіб думок з натяками, недомовками – це езопова мова
  • Автор у творі висміює все, окрім наполегливісті
  • Ліліпутія є уособленням Англії
  • У « Мандрах Гуллівера»  йдеться про алегоричне зображення законів Англії

  1. Назва країни — Ліліпутія.
  2. Столиця — Мідлендо.
  3. Форма правління — монархія.
  4. Хто править країною — імператор.
  5. Хто підкорявся імператорові — придворні, нардаки.
  6. Найнижчі верстви населення — народ.
  7. Політичні партії — тремексени, слемексени.
  8. Грошова одиниця — спрага.
  9. Закони — про освіту; про призначення на державну посаду за моральними якостями, а не за здібностями; про рівновагу між нагородою та карою; про невдячність як карний злочин; про донощиків; про шахрайство; про заборону розбивати яйця з тупого кінця.
  10. Стосунки з іншими державами — війна з Блефуску.

Статуя правосуддя ліліпутів — шість очей, мішок із золотом та меч.  


Іронія — опис зовнішності короля.

Пародія на дві партії — торі та віги, зображення їх у вигляді прихильників низьких і високих підборів; пародія на протестантську та католицьку церкву, змалювання прибічників кожної як тупоконечників або гостроконечників.

Гумор — акт обвинувачення.

Сатира — кривава війна між Ліліпутією і Блефуску триває через «надзвичайно важливу проблему»: із тупого чи з гострого кінця розбивати яйця.

Сарказм — «не розважати читача, а будити в ньому злість», — таку мету ставив перед собою Свіфт.

Літота використовується в зображенні Ліліпутії.


Англія в романі:

  • Король Ліліпутії — Король Георг І.
  • Імператорський палац — королівський палац у Лондоні.
  • Державні нагороди — синя, червона, зелена шовкові нитки — ордени Підв’язки, Бані, Св. Андрія.
  • Як видавалися посади й нагороди — нагороди не були цінністю.
  • Королі давали обіцянки, які не виконували, воювали через дрібниці.
  • Відповідність політичних партій: тремексени та слемексени — віги й торі.

Літературні роди та жанри

  • Художній стиль мовлення ‒ це стиль  художньої літератури, який використовується в художній творчості
  • Епос ‒ це рід літератури 
  • Літературу й публіцистику поєднують художній нарис 
  • Науково-фантастичний роман – це категорія жанру 
  • Сукупність ознак, які характеризують твори певного часу, напряму, індивідуальну манеру письменника ‒ це стиль 
  • Прояв сукупності особливих істотних ознак таланту письменника в конкретному творі називають індивідуальним стилем 
  • Митці почали звертатися до культурних надбань античної культури в епоху Відродження
  • Тип літературного твору, один із головних елементів систематизації літературного матеріалу, класифікує літературні твори за типами їх поетичної структури ‒ це літературний жанр 
  • Типологія жанрів була чітко визначена в класицизмі 
  • Літературний жанр – це тип літературного твору; класифікує літературні твори за типами їх поетичної структури 
  • Література ‒ це сукупність писаних і друкованих творів певного народу, епохи, людства; різновид мистецтва — мистецтво слова, що відображає дійсність у художніх образах, створює нову художню реальність; результат творчого процесу автора, зафіксований у відповідному тексті за допомогою літер 
  • В кінці ХІХ – на початку ХХ століття остаточно оформляються дамський роман 
  • Рід літератури ‒ це частина творів літератури (у тому числі й усної народної творчості, або фольклору), для яких спільною є специфіка зображуваного в них життя й характер його подання в словесному матеріалі 
  • Байка належить до ліро-епічних творів 
  • Який жанр не належить до лірики? фейлетон 
  • Відгалуження і різновиди літературних напрямів ‒ це літературна течія 
  • Суміжний рід літератури ‒ це ліро-епос
  • Билина належить до ліро-епічного жанру 
  • Не належить до жанрового різновиду роману фейлетон 
  • Вірш належить до ліричних творів
  • Лірика – це  один із трьох основних літературних родів, у якому життя відображається через передання почуттів, думок, переживань людини
  • Детективний роман ‒ це жанровий різновид
  • Комедія, драма, трагедія, трагікомедія, трагіфарс належать до роду драма 

Роди й жанри літератури. Теорія літератури

Художній твір ­— це нова естетична реальність, що «вбирає» свій час і є носієм загальнолюдських цінностей. Під цим терміном розуміють не просто якийсь зв’язний текст, а такий, який має певне естетичне навантаження.

Фольклор — колективная творчість, усна народна творчість.

Література (лат. literatura — написане, від litera — буква, літера) — сукупність писаних і друкованих творів певного народу, епохи, людства; різновид мистецтва — мистецтво слова, що відбиває дійсність у художніх образах, створює нову художню реальність; результат творчого процесу автора, зафіксований у відповідному тексті за допомогою літер.

Розрізняють літературу технічну, наукову, довідкову й художню, призначену спеціально для задоволення пізнавальних, інтелектуальних та естетичних потреб.

Рід літератури — це частина творів літератури (зокрема й усної народної творчості, або фольклору), для яких спільною є специфіка зображуваного в них життя й особливості його подання в словесному матеріалі.

Лірика (від грец. lyra — струнний музичний інструмент, під акомпанемент якого в Стародавній Греції виконували пісні й вірші) — один із трьох основних літературних родів, у якому життя зображається через передання почуттів, думок, переживань людини (ліричний герой) за певних обставин, під впливом певних подій.

Драма (від грец. drama — дія) — один із трьох основних літературних родів, який охоплює твори, що змальовують світ у формі дії, котра розгортається через діалоги й монологи дійових осіб. Драматичні твори здебільшого призначені для сценічного втілення.

Епос (від грец. epos — слово, розповідь) — один із трьох основних родів художньої літератури (нарівні з лірикою та драмою), який охоплює твори, орієнтовані на зображення зовнішнього світу, розповідь про людей (персонажів, героїв) і події від третьої особи й найчастіше репрезентовані прозою.

Ліро-епос поєднує ознаки епічного та ліричного родів. До ліро-епічних жанрів зараховують баладу, історичну пісню, думу й билину.

Роди літератури

РідЕпосЛірикаДрама
Жанрипрозовий твірВіршований твірДіалоги, дія відбувається зараз і тут
епопея, роман, повість, оповідання, новела, нарис, казка, есе, ескіз вірш, пісня, елегія, послання, медитація, гімн, ідилія, мадригал, епіталама, ліричний портрет, етюд, ода, епіграма та інші

трагедія
комедія
драма
водевіль
драма-феєрія
Жанрові
різновиди
історичні, соціально-побутові, соціально-психологічні, пригодницькі, фантастичні та інші твори

інтимні, або особисті; громадянські, або політичні; патріотичні, пейзажні, філософські та інші твори

історичні, соціально-побутові, соціально-психологічні, філософські та інші твори

Літературний процес — безперервний, складний, іноді суперечливий розвиток літератури, який визначається всією сукупністю фактів художнього життя

Літературні течії — відгалуження й різновиди літературних напрямів

Літературний напрям — це конкретно-історичне втілення художнього методу, що виявляє себе в ідейно-естетичній спільності групи письменників у певний період часу. Літературний напрям є своєрідним синтезом (поєднанням) художнього методу та індивідуального стилю письменника.

Література
Літературний рід
епос, лірика, драма
Літературний вид
(епос — роман, повість, новела)
Жанр
(епопея, казка, байка, легенда, оповідання, повість, роман, новела, новелета, художні мемуари)

Основні літературні напрями:

  • бароко (XVII — XVIII ст.);
  • класицизм (XVIII — початок XIX ст.);
  • сентименталізм (друга половина XVIII — початок XIX ст.);
  • романтизм (кінець XVIII — початок XIX ст.);
  • реалізм (друга половина XIX ст.);
  • модернізм (кінець XIX — XX ст.);
  • імпресіонізм, символізм, неоромантизм, імажинізм, футуризм, акмеїзм, експресіонізм, дадаїзм, сюрреалізм, екзистенціалізм тощо;
  • постмодернізм (із 1980-х pp.).

Художній стиль мовлення — це стиль  художньої літератури, який використовується в художній творчості.

Стиль — сукупність ознак, які характеризують твори певного часу, напряму, індивідуальну манеру письменника.

Індивідуальний стиль — це вияв сукупності особливих суттєвих ознак таланту письменника в конкретному художньому творі чи у всій його творчості, індивідуальне втілення художнього методу.

Особливості художнього стилю

Основні ознаки:

  • образність (образ-персонаж, образ-колектив, образ-символ, словесний образ, зоровий образ);
  • поетичний опис подій у прозових і драматичних творах;
  • естетика мовлення, призначення якої — розбудити в читача почуття прекрасного;
  • експресія та інтенсивність вираження (урочисте, піднесене, увічливе, пестливе, лагідне, схвальне, фамільярне, жартівливе, іронічне, зневажливе, грубе тощо);
  • зображальність (тропи: епітети, порівняння, метафори, алегорії, гіперболи, перифрази тощо; віршована форма, поетичні фігури), конкретно-чуттєве живописання реальності;
  • немає регламентування вживання засобів, про які йтиметься далі, і способів їх поєднання, немає жодного нормування;
  • визначальним є суб’єктивізм розуміння та зображення (світогляд, світовідчуття й відповідно світовідтворення автора, спрямоване на світосприйняття й інтелект читача).

Найважливіші мовні засоби:

  • багатство найрізноманітнішої лексики, переважно конкретно-чуттєвої (назви осіб, речей, дій, явищ, ознак);
  • вживання емоційно-експресивної лексики (синонімів, антонімів, омонімів, фразеологізмів);
  • запровадження авторських новотворів (слів, значень, висловів), формування індивідуального стилю митця;
  • уведення до творів зі стилістичною метою історизмів, архаїзмів, діалектизмів, просторічних складників та жаргонізмів;
  • поширене застосування дієслівних форм: родових (у минулому часі й умовному способі); особових (у теперішньому та майбутньому часі дійсного способу, у наказовому способі);
  • широке вживання речень різноманітних типів, синтаксичних зв’язків, особливості інтонування й ритмомелодики.

Літературний жанр (фр. genre — рід, вид) — тип літературного твору, один із головних елементів систематизації літературного матеріалу, який класифікує літературні твори за типами їхньої поетичної структури.

Байка належить до ліро-епічних творів