Після Андрусівського договору між Річчю Посполитою та Московією (1667 р.) територія України до кінця XVIII ст. залишалася розділеною по Дніпру на Лівобережжя з Києвом (під владою Російської імперії) і Правобережжя (у складі Речі Посполитої).
Після російсько-турецьких війн (1806–1812, 1828–1829 рр.) і трьох поділів Польщі ( 1772, 1793, 1795 ) українські землі опинилися в складі двох держав — Російської та Австрійської імперій.
Росії належали Лівобережна Україна, Слобожанщина, Правобережжя й Південна, або Степова Україна. До Австрії відійшли Галичина, Буковина та Закарпаття.
Австрійська імперія зосередила у своїх руках Західну Україну, яка становила 20% українських територій, де мешкало 3,5 млн мешканців. Російська імперія захопила 80% території і 8,2 млн мешканців.
Українські землі в складі Російської імперії
Уніфікація — зведення різноманітних виявів життя в різних національних районах держави до єдиних, затверджених імперською владою, зразків.
Українські землі були поділені на дев’ять губерній — по три в кожному регіоні: Харківська, Чернігівська й Полтавська — на Слобожанщині та Лівобережжі; Київська, Подільська й Волинська — на Правобережжі; Катеринославська, Херсонська та Таврійська — у Південній (Степовій) Україні.
[table “” not found /]Губернатора призначав імператор. Губернії поділялись на повіти, на чолі повіту стояв справник.
Генерал-губернаторство — адміністративно-територіальна й політична одиниця в Російській імперії. Складалося з однієї або кількох губерній під управлінням генерал-губернатора.
Губернія — адміністративно-територіальна одиниця Російської імперії на зразок області, краю тощо. Губернію очолював губернатор, який поєднував адміністративні, судові та фінансові функції.
Повіт — адміністративно-територіальна одиниця, що існувала на українських, а також польських, литовських і білоруських землях від другої половини XIV ст.
Адміністративно-територіальний поділ у Російській імперії не враховував географії національного розселення.
Українські землі в складі Австрійської імперії
Закарпаття залишилося в складі Угорського королівства, яке було частиною Австрійської імперії.
Галичина разом із деякими польськими землями стала окремим краєм із центром у Львові — Королівством Галичини та Лодомерії. Подіялась на 12 округів.
До 1849 р. на правах окремого округу до складу Королівства Галичини та Лодомерії входила Буковина, надалі вона стала окремою провінцією.
Адміністративну владу в Галичині здійснював губернатор, якого призначав імператор з резиденцією у Львові. У Львові було дозволено скликати сейм, до якого обиралося дворянство та верхівка духовенства.
Австрійський уряд створював умови для протистояння українців із поляками й румунами, сподіваючись, що це послабить австро-українські суперечності
Етнос — група людей, члени якої мають спільну назву, елементи культури, спільну історичну пам’ять і пов’язують себе зі спільною територією.
Народність — історична спільнота людей, які мають спільну мову, територію, елементи спільної культури.
Нація — історична спільнота людей, сформована на основі спільності території, яку вони населяють, мови, особливостей культури, характеру, економічних зв’язків.
Процес національного відродження відбувався протягом трьох етапів: першого — академічного (наукового), другого — культурницького (українофільського) й третього — політичного.
У соціальному складі українців обох імперій переважали селяни, нечисленною була аристократія та світська інтелігенція.
«Смуга осілості» — територія компактного проживання євреїв у Російській імперії, визначена царським урядом із метою запобігання проникненню їх до великоруських губерній і захисту російського підприємництва від єврейської конкуренції.